Питання повернення ПриватБанку у власність акціонерів, які ним володіли до проведення націоналізації, є досить суперечливим у суспільстві. Коментувати його з погляду адвоката та професіонала справа невдячна. Громадська думка з цього питання в Україні є достатньо сформованою і її не змінити фактами та аналізом чинного законодавства.
Вже у грудні 2016 року, аналізуючи процедуру націоналізації ПриватБанку, за наявними публічними даними, для юристів, що спеціалізуються на корпоративному праві, було зрозуміло, що процедури, наведеної законом, не було дотримано. Вже тоді було зрозуміло, що минулі акціонери мають добрі шанси повернути свої активи через суд. Подальші події це лише підтвердили і, на мою думку, суди абсолютно справедливо були на боці колишніх акціонерів ПриватБанку.
Саме у зв’язку з тим, що законодавчі норми на боці акціонерів ПриватБанку, і потрібно було терміново ухвалювати закон, який ЗМІ охрестили «Антиколомійським», поспішно вносячи зміни як до процесуального законодавства, так і до законів, що регулюють діяльність банківського сектору.
Ще у 2016 році, дискутуючи з колегами щодо можливих результатів розгляду спору в суді, висловлювалися сумніви, що суди винесуть рішення на користь колишніх акціонерів. При цьому всі погоджувалися, що акціонери можуть звернутися до Європейського суду з прав людини з непоганими шансами для себе.
І ось 13 травня 2020 року, розуміючи слабкість своєї позиції, ухвалюється спеціальний закон, спрямований фактично проти групи приватних осіб, що масово поширюється у всіх ЗМІ. Керівництво НБУ публічно заявляє про важливість та необхідність цього закону на своїх офіційних сторінках.
У зв’язку з цим хочеться зазначити, що так званий «Антиколомійський» закон це не перемога ні для НБУ ні для України. Це чудова нагода для колишніх акціонерів ПриватБанку зібрати нові докази під час підготовки позову до ЄСПЛ. Фактично так званий «Антиколомійський» закон – це відстрочка, за яку в майбутньому заплатять громадяни України. Звичайно, це питання не найближчих років і особи, відповідальні за ухвалення рішень, вже можуть піти зі сцени.
Окрім іншого, було передбачено такі важливі зміни:
- Обов’язок доведення був перекладений з відповідачів в особі органів державної влади на позивачів.
- Заборонено забезпечувати позов шляхом зупинення рішень НБУ, НКЦПФР, Мінфіну та інше.
- У подібних суперечках суд зобов’язали як підстави для власної оцінки доказів ґрунтуватися на висновках НБУ, Фонду гарантування вкладів, Мінфіну та інших органів влади
- Прямо забороняє повернення банку у власність колишніх акціонерів, крім відшкодування збитків.
- Заборона на припинення розпочатих процедур ліквідації та виведення банку з ринку;
- Обмежена можливість розпорядження активами банку, визначеного як проблемний.
На мою думку, зазначений закон порушує баланс між правами та інтересами держави та приватних осіб, є спробою застосувати нові норми до дій осіб, що відбулися до ухвалення цього закону, що порушує низку статей Конституції та Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тим не менш, юридична оцінка в Україні, на жаль, стикається з тиском громадської думки та політичною необхідністю.
