Велика Палата Верховного Суду дозволила включати до договорів про правову допомогу положення про «гонорар успіху». Ймовірно, обрання суддями ВС колишніх членів адвокатського корпусу таки відіграло свою роль і зрушило з мертвої точки, що хвилювало адвокатів на практиці, і було темою багатьох внутрішньокорпоративних дискусій.
Велика палата виходила з того, що відносини, що склалися між адвокатом та клієнтом, необхідно розглядати з погляду обов’язковості у виконанні взятих сторонами зобов’язань. При цьому суди повинні оцінювати розумність таких судових витрат як “гонорар успіху”, їх пропорційність із ціною позову, складністю справи та інше.
Велика Палата ВС тлумачила поняття «гонорар успіху» з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини у рішенні від 19 жовтня 2001 року у справі “Іатридис проти Греції”, де “гонорар успіху” було визначено як домовленість, за якою клієнт зобов’язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є дійсними, то зазначені суми мають бути сплачені адвокату. Однак, для відшкодування гонорару успіху в якості судових витрат їх розмір має бути пропорційним і встановлена реальність, необхідність та пропорційність.
Так, у Постанові Великої Палати ЗС у справі № 904/4507/18 суд визнав, що гонорар успіху у розмірі 5000 грн. відповідає згаданим вище вимогам та ухвалив прийняти нове рішення та відшкодувати позивачу витрати пропорційно задоволеним позовними вимогами.
Новина безперечно позитивна для адвокатського корпусу та їх клієнтів. Насправді незважаючи на всі складнощі «гонорар успіху» щільно увійшов діловий оборот. Однак, суди довго відмовлялися відшкодовувати такі судові витрати. Тенденція позитивна і цікаво буде стежити за тим, у який бік піде судова практика.
